Власник пасіки "Карніка": Не буде прив'язаності до бджіл, про прибутки можна забути

В Україні щороку зростає кількість пасічників, більше 90% виробників це дрібні бджолярі. Наскільки вигідний цей бізнес та які випробування чекають на тих, хто вирішить займатися цією справою розповів власник пасіки «Карніка» та засновник «Пасічного Журналу» Дмитро Гриньков.

журналіст Agravery.com

Дмитро не пам'ятає себе без бджіл, згадує, як його у п'ять років перед сном забирали із садочку, аби виставляти із зимівника пасіку дідуся-бджоляра. А також, як він влаштовував скандали, коли дідусь їздив на пасіку без нього.

- Також я пам'ятаю, як наполіг на тому, щоб мені привезли один вулик з  пасіки діда і поставили вдома. Тоді ще і до школи не ходив. Це все було у Брянській області Російської Федерації. Потім родина переїхала до Одеси і цей вулик подорожував з нами. І ось тоді, коли мені ще не було і 10 років, почалось моє самостійне пасічникування. Початок був невдалим, адже в першу ж зиму я втратив всіх бджіл ще до Нового Року. Причиною тому став голод, бо сироп для годівлі виливався через діряву годівницю на дно вулика, я бачив це, але на той момент не міг зарадити. Потім дід знову передав відводок і з тих пір, а це був 1992 рік, я з бджолами ніколи не розлучався. Навіть коли рік навчався у Німеччині, то познайомився з пасічником і там теж постійно контактував з бджолами. Бджільництвом в роду займалися не тільки по материнській лінії. Мій прадід по батькові теж був пасічником. Проте батько від нього тонкощі справи не перейняв вже мені довелося навчати батька. Тепер він має свою пасіку на Одещині.

- З чого почати новачку, аби відкрити власне виробництво меду, адже не все так просто в цьому бізнесі, як здається на перший погляд?

- Якщо говорити про отримання прибутків, то необхідною умовою для цього має бути любов до бджіл. Як би це пафосно не звучало, але якщо не буде цієї приязності, то про прибутки можна забути, бо тільки любов до справи дозволить пережити ті невдачі, які трапляються на цьому шляху. А вони обов'язково будуть, яким би ви фахівцем не були. Звичайно, потрібно вивчити безпосередньо технології догляду, ринок, канали збуту та обрати спеціалізацію пасіки. Важливо вгадати свою нішу, адже напрямків є чимало. Спеціалізація багато в чому залежить від умов у конкретному регіоні.  Також для пасіки варто знайти правильне місце. Якщо буде скудна кормова база, то бджіл доведеться годувати, а це – прямі витрати та збитки. В наш час знайти гарне стаціонарне медоносне місце дедалі важче. Цієї проблеми не виникає, якщо йдеться про кочову пасіку, тобто вулики на колеса і гайда до медодаїв. Але – це також чималі витрати, хоча б з огляду на ціну пального.

- Розкажіть про свою спеціалізацію, її було важко обрати?

- Спочатку,  як і багато хто в Україні, обрав медовий напрям та вирішив збувати продукцію в роздріб. Це звісно забезпечувало непогану фінансову підтримку, але не більше того. З роздрібним напрямком не дуже склалося. А масових гуртових закупівель за прийнятними цінами тоді ще не було. Експортний напрям активізувався пізніше, у 2014 р., коли його обсяги різко зросли. Зараз саме експорт забезпечує «медовикам» гарантований ринок збуту.  Сегмент, в якому мені особисто вдалося досягти успіху, це розведення бджіл: виробництво бджоломаток та бджолопакетів. Бджоломатка – це королева, основа  бджолосім’ї. Бджолопакет – це відводок (міні-сім’я): до 1,5 кг. бджіл плюс бджоломатка на 4 рамках у фанерному ящику. Ці два продукти стабільно користуються попитом і генерують достатній прибуток.

Попит на бджоломатки пояснюється тим, що у нас дуже мало пасічників вміють вирощувати маток для власних пасік. Тобто їх доводиться постійно купувати, або покладатися на випадок. Попит на бджолопакети зростає  через збільшення кількості пасічників. Важливий фактор, що формує попит на бджіл останнім часом, це їх загибель, часто-густо з невідомих причин. Напевно це пов'язано з пестицидами і рештою хімії, яка використовується аграріями. Вже зараз надходять повідомлення від пасічників, що бджоли «посипалися» ще до настання зими. Можливо хімікати потрапляють до меду, пилку і потім гнітюче діють впродовж тривалого часу на сім'ю бджіл і вона сходить нанівець. Недивно тому, що ціни на бджолопакети постійно зростають і останнього сезону коливалися у межах 1000-1500 грн. Взагалі, ціна формується за результатами зимівлі, а все решта – прогнози. Дешевшати пакети не будуть точно. Бджоломатки коштують теж по-різному, найчастіше 200-300 грн. Залежить від сезону, наприклад на Закарпатті в кінці літа їх можна придбати дешевше 100 грн. за штуку.

Останнім часом деякі «експерти» для максимізації рентабельності пасіки радять брати з вулика усю можливу продукцію: мед, маточне молочко, пилок, прополіс тощо. Впевнений – це хибний шлях! Розпорошуватися неможна. Краще обрати два-три напрямки, а решта — факультативно. Спеціалізація має бути не одна, адже потрібно диверсифікувати виробництво. На мою думку, розведення і робота на мед — це ідеальна бізнес-модель для нинішніх умов.

Читайте також: Проти війни: кооперація як шлях облаштування прифронтових територій

- Як налаштовували свій ринок збуту? Де ви взяли племінний матеріал для розведення?

- Починаючи десь із 2009 року в Україну почали завозити бджоломаток із-за кордону, зокрема, Німеччини. Після навчання у Німеччині у 2005 році також привіз вперше бджіл породи «карніка». Відмінність цих бджіл від українських полягає насамперед у миролюбності. У нас сформувався такий стереотип, що до бджіл потрібно йти у повній амуніції та з димарем, бо бджоли дуже небезпечні. Дійсно, я працював з такими бджолами, які під час відбирання меду заганяли мене до курника. А добре відселекціоновані імпортні бджоли, наприклад, породи карніка, набагато спокійніші. Зараз у мене, навіть, нема лицьової сітки (маски). Не кажу, що це правильно з точки зору техніки безпеки, але факт залишається фактом. Можу прийти на пасіку у коротких бриджах та футболці, не розпалюючи димар, передивитися всю сім'ю і їхати далі по своїх справах. Ця риса імпортних бджіл сформована через особливу селекцію. Миролюбність – це ще й економічно вигідно, тому що дозволяє за одиницю часу обійти більше бджолосімей і не потрібно витрачатися на додаткові засоби захисту. Тобто, зростає продуктивність праці. Також не виникає проблем із сусідами, адже не варто забувати, що один точок в мене у самому Києві, у приватному секторі. Імпортні бджоли теж мають жало, і сам буває інколи отримую. Але в цілому за стільки років не було жодної скарги про те, що мої бджоли пожалили когось.

- Тобто в Україні процвітає масовий імпорт європейських бджоломаток?

- Йдеться про купівлю чистопородного матеріалу, який потім репродукується. Тобто, купується імпортна бджоломатка, а від неї виводяться багато дочок для власної пасіки, або на продаж.  Незважаючи на напівлегальний статус імпорту бджіл, потік імпортних маток набрав значних масштабів. Пасічники без проблем готові купувати німецьку матку за 100 євро, більше 3000 грн за одну комаху! Зараз це вже подекуди переросло у моду – престижно похизуватися паспортом німецькою мовою! Звичайно, якщо є попит, то і пропозиція зростає. Зі зростанням обсягів почалися проблеми з якістю матеріалу, що доходить до нас через посередників. Імпорт бджоломаток – дуже прибутковий бізнес, але водночас і ризикований, бо йдеться про живий товар, який потрібно перевозити з відповідними умовами та швидко.

- Чому не можна виробляти такий матеріал в Україні?

- Провадити власну подальшу селекцію нехай навіть імпортного матеріалу – моя давня мрія!  У 2012 р. започаткував сайт «Клуб Карніки», де зібрав людей, які цікавляться цією темою. Перекладав матеріали з німецької, робив конспекти  книжок,  аби просвітити колег/клієнтів з даної тематики. Хотілося, щоб вони знали, що купують і чого чекати від імпортних бджіл, щоб вони могли зрозуміти інформацію у паспортах. Тобто, було створено базу для вивчення матчастини – як це працює у Європі. Із практичною реалізацією європейської схеми в Україні були об’єктивні проблеми. До останнього часу все упиралося у відсутність інструментів контролю парування бджоломаток, бо племінною може бути тільки та чистопородна особина, що спарувалася із «правильним» трутнем. У Європі це досягається на спеціальних ізольованих облітниках, наприклад, островах. Є й інший інструмент – це штучне осіменіння (ШО) бджоломаток. Ще три роки тому в Україні не було ні того, ні іншого. Пізніше окремі ентузіасти освоїли технологію ШО. Навесні 2016 року стартувала відповідна селекційна програма і з «карнікою». Нещодавно «Клуб Карніки» був зареєстрований як громадська організація, аби укласти договір про співпрацю із німцями, долучившись до їхньої селекційної системи «BeeBreed». Це сталося, вперше в Україні. Таким чином, вже цієї весни наше об’єднання зможе запропонувати ринку племінний матеріал «made in Ukraine» не гірший від імпортного, але за більш демократичними цінами.

Читайте також: Віктор Шеремета: Ми працюємо над фондом, де фермер візьме кошти на придбання землі

- Із скількох вуликів варто починати цей бізнес?

- Коли починав, то довгий час було п'ять вуликів, із постійним, але повільним зростанням. Дуже тривалий час їх було до 30, зараз загалом 50. Але якщо ми говоримо про маткарську спрямованість пасіки, то тут важлива не кількість вуликів, а кількість маткомісць. Бджоломатки у період парування тримаються у спеціальних мікронуклеусах (це крихітні вулики). Таких маю наразі 300, а кількість бджолосімей тут грає не таку велику роль. Мед, звісно, теж отримую, але це другорядне. Врожай, навіть, не підраховую.

- З якими проблемами можуть зіткнутися початківці?

- Вже будучи навіть не студентом, припускався таких грубих помилок, що зараз навіть соромно про них розповідати. Треба максимально відповідально ставитись до цієї справи, потрібно знати, які біологічні процеси протікають у бджолосім'ї і в жодному випадку їм не нашкодити. Якщо можеш допомогти, то це добре, а якщо ні, то краще не лізти. Сам якось був занадто рано дуже розширив сім’ї навесні (поставив забагато зайвих рамок), через що вони значно загальмували в розвитку, і в деяких почали вилазити хвороби. Це моя помилка та провина 100%. Взагалі, бджільництво це та діяльність, де практика дуже відрізняється від теорії, а проблеми виникають там, де їх очікуєш найменше.

- На які витрати варто очікувати початківцеві?

- Початкові витрати можуть значно коливатися. Наприклад, можна купити б/у вулик-лежак за 300 грн, або полістирольний фінський за 3000 грн. Це все залежить від мети: «шашечки, або їхати?»  Що стосується ціни сімей, то найдешевший спосіб отримання пасіки, це коли продають пасіку після смерті її власника. Ціна там мінімальна, хоча є ризик, що бджоли недоглянуті та хворі. Класичний випадок, це бджолопакети — до 1500 грн. за один пакет.

- Яка зараз ситуація із збутом медової продукції?

- Загалом у пасічників завжди була проблема — куди дівати мед? А зараз, завдяки експорту, ця проблема зникла. Інше питання —ціна. Якщо медозбір великий, то ціна падає. Цього сезону закупівельна ціна в гривні досягала 50 грн./кг. Це – рекорд! Раніше пасічники активно торгували на ярмарках, але цей напрям поступово згасає. А все через падіння попиту на мед з боку населення. Пасічник підрахував, скільки він витратив сил, фінансів, часу для роздрібної торгівлі і розуміє, що «гра не варта свічок». Йому вигідніше мед здати гуртом. На наступну ярмарку він вирішує не їхати. Це дуже погано для галузі, адже якщо пасічники втратять ярмарки, які є основним каналом розповсюдження культури споживання меду, то внутрішній ринок збуту може взагалі зникнути. Потім відродити його буде вкрай важко, бо це тривалий процес.

Які є проблеми в галузі, на які варто звернути увагу?

- Про проблеми можна говорити багато, але головна та глобальна — це потрава бджіл пестицидами, якими зараз дуже активно користуються аграрії. Потрави зводять нанівець усю працю пасічників і від них не сховатися. Можна спробувати поставити пасіку на землях, що оброблюються менш інтенсивно, але таких територій дуже мало. Іншим проблемам, в принципі, можна дати раду, тоді як простих механізмів вирішення проблеми потрав наразі не видно.

Звідки прийшла ідея створити «Пасічний Журнал»?

- Це історія про поєднання компетенцій. Справа в тому, що одночасно із ведення пасіки я близько 10 років займався фінансовою журналістикою, працюючи у діловому виданні «Бізнес». Отже, ця діяльність є для мене близькою. Крім того, якщо ти пасічник, то в тебе є чимало власного досвіду та контакти, у тому числі за кордоном. Знання іноземних мов відкриває доступ до закордонного досвіду. А коли ти ще вмієш аналізувати та узагальнювати, то можеш надати колегам якусь корисну інформацію, в тебе є чим поділитися. Загалом, просто гріх було не спробувати. Хоча у моєму конкретному випадку ідея створення журналу виникла спонтанно, не в останню чергу через низьку якість існуючої «періодики» для пасічників. До речі, пасічники часто бажають простих відповідей на складні питання. Наприклад, вони хочуть знати, якого числа та як саме розширяти гніздо. Але конкретної відповіді не може бути в принципі, адже це залежить від багатьох чинників. Отже, давати універсальні поради  було б безвідповідально. Журнал може дати інформацію і розповісти, як це буває на практиці у таких-то конкретних умовах. А далі пасічник має проаналізувати інформацію та підібрати технологію саме під себе. Або, колеги хочуть знати, коли краще здавати мед, аби отримати максимальну ціну. Але спрогнозувати цінову динаміку точно не можуть навіть самі експортери!  У той же час будь-яке прогнозування взагалі неможливе, коли не знаєш, як влаштований цей ринок, як він працює. Завдання «ПЖ» надати пасічникам саме цю інформацію, адже нинішній рівень економічної підкованості наших пасічників залишає бажати кращого. 

фото: приватний архів Дмитра Гринькова



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на support@agravery.com .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама