Вирощування зерна має починатися з правового поля: яку роль відіграють роялті у захисті інтелектуальної власності

Унікальний мандарин у формі гарбуза – таку новинку презентували до Гелловіну 2023 року на європейському ринку. Зазначається, що він надзвичайно солодкий і може замінити традиційні ласощі. Тим часом японські фермери вивели новий сорт лимонної дині. Вона водночас соковита та солодка, але має відчутну кислинку. А от українські фермерські господарства експериментують з новими сортами картоплі і вже більше десятка сортів представляють на виставках.

Усі ці приклади свідчать про те, що і світова, і українська селекція не стоїть на місці та невпинно розвивається. Утім, вона потребує відповідного захисту на рівні законів та норм. У цьому матеріалі розглянемо на прикладі зерна та насіння проблему роялті в Україні та порівняємо її з європейською практикою.

У чому полягає проблема. Кожне закуплене насіння для посіву – це інтелектуальна власність компанії чи селекціонера. Відповідно врожай, який вирощується з цього насіння, матиме заявлені характеристики. Порушенням правил може бути продаж або самовільне використання насіння для повторного висіву.

Ба більше – проблема ховається не лише у законах, але й самому виробництві. Кожен наступний врожай, частина якого залишається для посіву, щораз дає менше гарантій для якісної продукції. Насіння, яке вже є похідним, втрачає свої властивості. Таким чином, намагаючись зекономити на закупівлі якісного насіння, під загрозою опиняється кожен новий врожай.  

Сплата роялті - це свідомий вибір уникнути проблем з правами власності, відповідальність за інвестиції в нові гібриди та сорти,  над якими щодня працюють селекціонери та виробники, покращуючи і створюючи нові сорти для ще більших врожаїв зерна. Як приклад тому – європейська практика і робота їхніх законів.

Як працюють європейські закони. Європейський насіннєвий ринок працює за чіткими правилами. Так, у більшості країн фермер, який засіває понад 20 га власним насінням, виплачує платіж, який обчислюється як 50% роялті, що він мав би заплатити. За дотриманням усіх правових норм стежать самі ж виробники, які відкривають інформацію про сорти насіння, які планують під посів, та безпосередньо власники ресурсів під головуванням законів. Для врегулювання відносин створюються спеціальні некомерційні об’єднання.

Роялті сплачуються за згодою сторін, що регулюється одразу в договорі. Селекціонери або власники патентів видають компаніям-виробникам ліцензію та погоджують  розмір платежів за реалізоване насіння.

Розмір самих роялті залежить від вартості комерціалізації сорту та його продуктивності. Для топових сортів можуть вимагати більшу ставку. Власне, розвиток селекції потребує значних інвестицій у розробки та матеріально-технічну базу. А мотивацією для подальших інвестицій є достатнє повернення раніше вкладених коштів.

Раніше у Німеччині налічувалося понад 130 селекційних компаній, з них 58 – із власними програмами. Річний оборот перевищував понад 1 мільярд євро, де 70% - за межами країни. У Франції 10-15% від обороту виділялося на інновації. А загалом країна, за показниками попередніх років, заробляла біля 4 мільярдів євро.

Яка ситуація з вітчизняним законодавством. Порівнюючи європейську систему із вітчизняною, можемо відчути різницю у застосуванні норм та розумінні значимості ліцензійних платежів. Наприкінці минулого року в Україні взялися удосконалювати закони у сфері охорони прав на сорти рослин відповідно до європейських норм. Зокрема, тоді мовилося про спрощення процедури експертизи, реєстрації сортів та обігу насіння і садивного матеріалу.

У червні 2023 року набули чинності зміни до законів України «Про охорону прав на сорти рослин» та «Про насіння і садивний матеріал». Один з важливих пунктів – урегулювання поняття фальсифікації насіння та садивного матеріалу, чого раніше не було. Законодавство не санкціонувало підробки насіння, пакування, торговельної марки та маркування. Тепер передбачені штрафні санкції, а для посадових осіб ще й конфіскація виробленого фальсифікованого зерна.

Також спрощено бюрократичні процедури щодо отримання нових сортів з країн Європи та США на загальних умовах. Виробники можуть подавати заявки онлайн без купи паперів, і відповідно термін їх розгляду скорочуватиметься. 

Щодо прав інтелектуальної власності, то раніше законом визначалася норма, що юридичні та фізичні особи-підприємці мають право на виробництво насіння та/або садивного матеріалу за умови дотримання майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Тобто не можна без ліцензійної угоди або патенту на відповідний сорт виробляти насіння з метою отримання прибутку. Тобто власник патенту має отримати роялті і, зі свого боку, сплатити відповідний відсоток податку до державного бюджету.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин становлять особисті немайнові права, що засвідчуються свідоцтвом про авторство, і майнові, де мовиться про патент з відповідною позицією у Державному реєстрі. Важливим пунктом є право на поширення сорту. Воно дає можливість підприємцю виробляти та реалізовувати даний сорт. 

На перший погляд у нашій країні регулюється право інтелектуальної власності і завдяки певним механізмам можна захистити свої майнові права. Утім, на практиці діє трохи інша ситуація, зокрема з роялті.

Що показує реальна практика. Попри нововведення у законодавствах, в Україні досі відсутні дані з приводу сортів, які використовуються у товарних посівах. Тобто селекціонери не знають, які сорти, включно з гібридами, використовують холдинги чи підприємства для своїх виробництв. Особливо це стосується зернових культур, бобових, картоплі, де ліцензійні платежі мають надходити за першу і другу репродукцію продукції. Тобто кожного разу, коли використовується сорт та його насіння/садивний матеріал. Є певні дані від регіональних підрозділів, менеджерів, які вони використовують для своєї роботи, але глобальної системи в межах країни не існує.

У результаті цього існують випадки самовільного багаторазового використання, крадіжок і підміни назв сортів. Фактично вони виражаються у тому, що якийсь фермер може собі щось вирощувати, продавати і не сплачувати роялті. У судах можуть вирішуватися питання фальсифікату або контрафакту. Але це довгі та важкі справи у плані доказів і взагалі доведення справи до суду.

На жаль, повністю уберегтися від крадіжок неможливо, і це не лише питання в Україні, але й інших державах. Треба, щоб кожен виробник дотримувався встановлених норм законів, обіцянок. Наприклад, є домовленість використовувати урожай першої репродукції, а другий чи третій – ні, то не можна нею нехтувати.

Важливо, що гібрид можна використовувати один раз для посіву. Але багато фермерів можуть скористатися цим ще й на другий рік. Натомість сорти, якщо це базове насіння, можна використовувати 3-4 рази. Як правило, роялті власникам прав виплачується у перший рік. А далі їм складно відслідкувати, яке саме насіння  використовують виробники. Для цього треба відповідна кількість спеціалістів. Інший бік медалі – ризики. Виявлення недобросовісних виробників на несплаті роялті тягне за собою довгі судові позови, якщо вирішувати це в юридичній площині. А в Україні дуже конкурентний ринок, кожен береже свою клієнтську базу і намагається максимально її втримати.

Які перспективи вирішення. Наразі для вирішення даного питання треба створювати правильні інструменти, щоб власники мали гарантії і можливості для правового захисту. Варто відновити подачу даних щодо сортів, використовуваних для посіву. Щоб не робити це у формі статистичної звітності, яка існувала, це могли б бути спеціальні декларації, які подавалися б раз на рік.

Виплата роялті – це вклад в інновації, селекцію та розвиток. Якщо селекціонер може повернути кошти за витрати на виробництво, то потім їх вкладе в інші новинки. Це спонукатиме міжнародних гравців приходити на вітчизняний ринок і вкладати кошти в проєкти, не боячись правових наслідків.

Європейський приклад показує, що цього можна досягти. А прийняті закони у сфері охорони сортів – перші кроки, які не варто зупиняти.