Дикий мед. Чи відродиться бортництво як бізнес?

Стародавній промисел, відомий з Київської Русі, відроджується, але чи можна на ньому заробляти?

журналіст

Смак бортного меду важко переплутати з іншими смаколиками. З першої ложки відчувається різноманіття смаків: першоцвіт, різнотрав’я доповнюються хвойними нотками. Крім того, соти, які виробляють бджоли, просто тануть у роті. Мед диких бджіл унікальний, тільки от у промислових масштабах його не виготовляють. Agravery.com цікавився, як розвивається бортництво сьогодні.

Відродження промислу

 

фото: bortypolissya.org.ua

Лісове бджільництво або бортництво – традиційний для України промисел. Якщо у давні часи мед диких бджіл видобували викурюючи димом рій, який поселився у дуплі дерев, то сьогодні цей процес більш ощадливий для комах. Існує певна традиція, навіть свої ритуали перед тим як працювати з сім’ями бортьових бджіл. За часів Київської Русі бортний мед експортувався, тоді як зараз ситуація не така у райдужна.

На території Київської, Рівненської та Житомирської областей команда фахівців на чолі з Владою Литовченко, директором Вишгородського історико-культурного заповідника працювали над реалізацією Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція в сучасному вимірі». Задача не з легких, але їм вдалося віднайти людей, які продовжують традиції свої предків, та добувають мед з бортні. Як переконався Agravery.com знайти бортників складно, їм не до соціальних мереж.

«Бортництво – це унікальна традиція в контексті своєї збереженості і незмінності, якій уже більше тисячу років, а можливо і більше. Це ремесло внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. До слова, у грудні 2020 року Польща та Білорусь офіційно включили бортництво до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Україні над цим моментом ще слід попрацювати.

Сьогодні, це ремесло розвивається у Поліссі, зокрема на Житомирщині та Рівненщині. У глухих хащах листвяних дерев знаходяться бортні на стовбурах або у дуплах  сухих дерев на відстані 5-15 метрів від землі», - розповідає Влада Литовченко.

Бортник Микола Ренкас,с. Рудня-Перганська, Житомирська область. фото: bortypolissya.org.ua

Завдяки екотуризму з’явилися  бортні осередки, які представлені  у різних областях. На інтерактивній карті, яка була створена завдяки проєкту,  можна побачити, дізнатися, в яких селах є бортники.

«Говорити про те, що бортництво зникає – немає ніяких підстав. Бортники передають свої знання та навички від покоління до покоління. А от говорити про бортництво як можливий бізнес я не можу, адже завдання перед Національним проєктом «Бортництво Полісся: архаїчна традиція в сучасному вимірі» ставились зовсім інші.  Але спілкуючись з представникам влади Житомирської та Рівненської областей можу сказати, що це ремесло популярне. Ще один момент говорить про те, що бортництво розвивається – це затребуваність бортних колод. Сьогодні – це унікальна традиція та приваблива туристична атракція», - додає директорка Вишгородського історико-культурного заповідника.

Читайте також: Ірина Гаврилова: Як розпочати бізнес в Болгарії і збудувати інкубатор українських стартапів

Забутий продукт

 

фото:bortnyky.com.ua

Нині попит на бортний мед існує в основному серед гурманів. Вивчаючи, як розвивається бортництво у Житомирській, Рівненській та Київській областях Інна Косянчук, журналістка, учасниця  Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» переконана, що бортництво розвивається, але його необхідно популяризувати.

«Будувати бізнес тільки на бортництві нині економічно не вигідно. Адже не всі наші співвітчизники знають і розуміють різницю між диким, тобто бортним медом, і медом з сучасного вулика. Самі бортники розповідали, що доводиться продавати лісовий мед за ціною вуликового. Тому багато медоборів поєднують бортництво з пасічництвом. Так, наприклад, Ігор Глущенко з Київщини називає себе бортником і пасічником. Окрім вуликів, має 15 бортних колод,  8 з них встановлені у його садибі, решта – у лісі, їх він використовує як пастки для бджолиних роїв», - розповідає Інна Косянчук.

А тим часом собівартість бортного меду досить висока. Оскільки з вулика мед викачують кілька разів за сезон, то з борті мед беруть тільки один раз на рік, зазвичай восени, і небагато – максимум до  10 кг. Та ще й не кожен рік. Торік багато бортників бідкалися, що взяток був малий,  майже все довелося залишити бджолам, адже звичної для пасічників цукрової підкормки вони не практикують. До речі, беручи дикий мед, приблизно третину його залишають «Божим комахам» на зиму.

фото: bortypolissya.org.ua

«Подорожуючи країною, спостерігаючи, як розвивається ця галузь, можу сказати, що цей бізнес потенційно досить цікавий. Однак для його прибутковості варто додати популяризаційну і туристичну складові. Скажімо, екскурсії у бортні господарства з атракційно-роз’яснювальним компонентом не лише дадуть можливість людям зрозуміти, у чому унікальність саме цього продукту,  та реалізувати дикий мед за достойною ціною, а й збільшити коло поціновувачів бортного меду і, як результат, кількість тих, хто надалі стане постійними замовниками конкретного бортника. Саме маркетингові ходи допоможуть зробити цей промисел прибутковим», - каже Інна Косянчук.

Читайте також: Джмелі по найму: комахи-запилювачі стають затребуваним товаром

Перестороги бортників

 

Ігор Глущенко, бортник з села Шпилів, Київщина. фото: приватний архів Ігора Глущенка.

Пошуки бортників, як уже говорилось вище завдання складне. Їх важко знайти у соціальних мережах, як показала практика Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція в сучасному вимірі», навіть органи районів областей особливо про них не знають.

Цьому є своє пояснення. Перше, яке на наш погляд об’єктивне – бортні у лісі та колоди-пастки, у які залітають рої, крадуть. Друге, дещо суб’єктивне, але як стверджують бортники, працює: як тільки показати комусь заселену колоду, то з неї підуть бджоли, тому спілкуватися з журналістами, а особливо на камеру показувати, як вони беруть мед – справа невдячна.

«Скільки разів я показував ці колоди усім охочим, я уже не пам’ятаю,  але бджоли усі на місці. Сподіваюсь так і буде», - Ігор Глущенко, бортник з села Шпилів, що на Київщині не вірить у ці прикмети і з задоволенням показує свої колоди.

Тільки бортництво як бізнес не розглядає, для нього це скоріше хобі, яке дарує задоволення. Займаються цим промислом  Глущенки уже не одне покоління, перші борті-довбанки поставив ще прадід пана Ігоря. Тільки от якщо прадід ставив їх у лісі, то зараз вони стоять на пасіці, поряд з вуликами. А все через те, що борті з медом та сім’ями крадуть.

фото: приватний архів Ігора Глущенка.

«Одразу скажу, бортництво – це важка праця, і ні про які промислові масштаби виробництва навіть говорити не можна. Сьогодні усі намагаються йти легким шляхом і бортництвом займатися бажаючих не так багато.

Набагато простіше прийти зранку до вулика, підняти рамку і подивитись чи роїться бджолина сім’я чи ні, а згодом з заповнених рамок відкачують мед за допомогою медогонки. А з борті, яка на дереві висить, дістати мед не так уже й легко. Необхідно піднятись на дерево, почистити їх весною, восени зібрати мед, а перед зимою утеплити.

Про ринок збуту говорити не буду, його немає. Мед із борті ми продаємо сусідам, пригощаємо рідню. Бортництво – це скоріше поклик душі, аж ніяк не бізнес», - додає Ігор Глущенко.

 

 



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама